Зараз дуже багато говорять про впровадження приладів обліку всіх енергоресурсів, багато хто займається вирішенням цього завдання і заробляють на цій роботі дуже пристойні гроші. Прийнято багато рішень Уряду щодо цієї теми, розроблено кілька програм по використанню приладів обліку енергресурсов. Програми спрямовані на оснащення споживачів будь-якими приладами обліку, якість приладів обліку поки до уваги не береться.
Підвищення достовірності обліку, як споживання, так і виробництва енергоресурсів залишилося поза увагою. Аргумент – краще мати хоч якийсь облік, ніж ніякого. Проти цього важко щось заперечити.
Але саме тому якість приладів обліку мало кого цікавить. Ще на початку 90-х років виробництво багатьох приладів обліку не існувало, але принаймні в необхідному обсязі. Дозволили проводити всім, хто забажає. Крім того, на ринку багато імпортних приладів, зокрема з країн СНД, які об’єднані загальним науково-технологічним простором (угода давно прийнято і підписано).
Але ніхто в країні реально якість приладів обліку не контролює. Сертифікація – це формальна процедура. Об’єктивного порівняльного аналізу не проводилося і не проводиться. Усе пущено на самоплив.
Застосування тих чи інших приладів обліку у споживачів дуже часто диктується постачальниками енергоресурсів – на підставі яких суб’єктивної думки, або з корисливих інтересів.
Іноді думка споживачів про якість приладів обліку приймається до уваги, але тільки дуже великих споживачів. Але і тоді споживачі змушені звертатися до постачальників ресурсів для повірки приладів – єдиного державного метрологічного контролю приладів обліку не існує.
Більш того, зараз ніхто навіть не ставить питання про облік виробництва енергоресурсів у виробників. Останні самі ставлять прилади обліку (або не ставлять), самі їх перевіряють, самі знімають показання, самі оголошують про борги споживачів. При такому положенні тільки ледачі не займаються «урахуванням в свою користь».
Порядок треба наводити, необхідно ставити питання про якість приладів і систем обліку енергоресурсів.